Ефективне позакореневе внесення мікродобрив

Листове живлення рослин завжди є дієвим та ефективним методом усунення дефіциту елементів та запобігання чи усунення стресу.  Однак, внесення добрив позакоренево не може повністю замінити ґрунтове мінеральне живлення, а лише його доповнює.

Критичні фази та потрібні елементи живлення

Критичні фази є індивідуальними для кожної культури, в період яких рослина істотно виявляє потребу у живленні, а їх дефіцит може призвести до значного зниження врожайності. Зазвичай у рослин цей період припадає на час закладки генеративних органів, бутонізації та формування плодів та насіння.

Обмежена доступність елементів у критичні фази пов’язана з їх мобільністю у рослині. До прикладу, за відсутності достатнього зволоження ґрунту молоді тканини рослин виявляють дефіцит кальцію та бору, адже відбувається порушення їх транспортування до органів, що розвиваються. Внесення кальцію позакоренево по плодах овочевих та плодово-ягідних культур має мету покращити лежкість та товарну якість, а внесення бору в період бутонізації — стимулюватиме цвітіння та проростання пилку. Тому зазвичай позакореневе підживлення у критичні фази включає внесення маломобільних та немобільних елементів живлення (Ca, S, B, Zn, Mn, Cu, Mo, Fe).

Окрім цього, важливо враховувати кількість доступних елементів живлення в ґрунті для планування внесення добрив як в ґрунт у вигляді мінеральних добрив, так і при внесенні мікродобрив позакоренево. А для цього обов’язково раз на три роки потрібно проводити агрохімічний аналіз ґрунту.

Оптимальний час внесення мікродобрив

Ефективність застосування позакореневих підживлень залежить від ряду факторів. Найголовніші серед них — температурний режим, відносна вологість повітря, швидкість вітру, інтенсивність сонячної інсоляції — вони впливатимуть на час утримання робочого розчину на листовій поверхні. Тому, при використанні саме кристалічних добрив необхідно дотримуватись певного регламенту, а саме:

• температура повітря 12-25 °C  (найкращий результат при 21 °С);
• відносна вологість більше 70%;
• швидкість вітру менш як 5 м/с, що знизить випаровування розчину;
• відсутність опадів впродовж декількох днів після обробки.

Такі умови припадають на ранковий час до 9 год та вечірній після 18 год. Це дозволить розчину найдовше перебувати на листовій поверхні культур, що і збільшить коефіцієнт засвоєння добрив рослинами, адже для мікродобрив необхідно більше часу для проникнення в рослину, ніж для ЗЗР.

Вибір форми добрив

Добрива для позакореневого живлення повинні відповідати певним характеристикам, які підвищують умови ефективного засвоєння.  В першу чергу добрива мають мати високу розчинність у воді, адже поглинання поживних речовин нанесених на листку відбувається лише тоді, коли повністю розчинені.

Наступний пункт — це низький сольовий індекс, при якому зменшується ризик пошкодження рослин.

Також важливим є використання форм елементів, які найкраще засвоює листова поверхня. Наприклад, азот в амідній формі (NН2), у вигляді хелатних сполук і т.д.

При приготуванні бакових сумішей необхідно враховувати сумісність різних добрив між собою. Особливу увагу слід приділити змішуванню кальцієвих добрив із сірчаними та фосфоровмісними.

Важливим показником є низька гігроскопічна точка, тобто відносна вологість повітря, за якої кристали добрива на листку починають розчинятися в адсорбованій з повітря волозі. До прикладу, борна кислота для повторного розчинення потребує ГТ 98%, а от хелатні сполуки та добрива на основі боретаноламіну мають нижчий показник ГТ, ніж неорганічні мінеральні солі.

Підвищення ефективності позакореневого підживлення

Важливим фактором при обприскуванні позакоренево є якість води — pH та жорсткість. Висока жорсткість обумовлена великою кількістю солей магнію та кальцію, що перешкоджають розчиненню добрив у воді. А от оптимальним діапазоном pH для засвоєння поживних речовин через листок є pH 5,0-7,0 (ідеально 5,5-6,5). Тому варто використовувати допоміжні речовини — ад’юванти у вигляді pH-коректорів, які вносять перед приготуванням бакової суміші.

Наступна проблема це поверхневий натяг води, який виникає у зв’язку з відштовхуванням води поверхнею листка, яка має захисний шар у вигляді воскового нальоту. Це явище спостерігаються під час обприскування культур родини капустяних (ріпак, капуста та ін.), коли дрібні краплі збираються у великі й стікають з поверхні листка на ґрунт. Для зменшення поверхневого натягу води та кращого змочування листка використовують ад’юванти, які додають у кінці приготування бакової суміші.

Кількість води, яка буде виливатися на 1 га, має також значний вплив на ефективність поглинання поживних речовин. Для того, аби повністю покрити листову поверхню потрібна відповідна кількість води, але щоб не виникало стікання з листків. Тому в середньому для польових культур використовують  200-300 л/га, а для плодово-ягідних 600-1000 л/га.

Отже, для отримання бажаної ефективності при позакореневому підживленні необхідно враховувати безліч факторів, таких як: фаза розвитку, форма добрива, час внесення та використання ад’ювантів. Дотримання даних рекомендацій дозволить ефективно використовувати листові обробки для підвищення врожайності та якості продукції.